За часів царської Росії (Головне народне училище)
В 1782 р. імператриця Катерина II створила особливу комісію по організації народних училищ. За затверженим цією комісією в 1786 р. „Статутом народним училищам у Російській імперії” було засновано загальностанові училища двох типів: у губернських містах- "головні” чотирикласні з чотирма учителями, у повітових містах- "малі” двокласні з двома учителями. Оскільки Новгород- Сіверський з 1782 по 1796 рік був центром намісництва, тобто губернським містом, то в ньому і було відкрито 11 лютого 1789 головне народне училище, перше в Лівобережній Україні.
У повітових містах Стародубі та Глухові ввели малі народні училища.
Директором всіх цих училищ був призначений Іван Іванович Халанський. В 1784 році він був призначений прокурором верхнього земського суду Новгород-Сіверського намісництва. Привернув до себе загальну увагу своїм "Топографическим описанием Новгорода-Северского”, яке було піднесено Катерині ІІ під час її проїзду через місто у 1787 році. Імператриця милостиво прийняла працю і подарувала авторові золоту табакерку.
А через два роки, за рекомендацією генерал-губернатора Румянцева, І.І.Халанський був призначений директором Новгород-Сіверського училища, де він працював до 5 березня 1825 року. Училище містилось в центральній частині міста за Успенським собором, а в 1798 році було переведено до колишнього губернаторського будинку.
В 1-му класі училища вивчались "священна історія старого заповіту, скорочений катехізис, читання і письмо по - російськи і початкова арифметика”. В 2-му класі "священна історія нового заповіту, докладний катехізис, книги про обов`язки людини і громадянина, арифметика, читання і письмо по-німецьки і по - латині, малювання, чистописання и правопис”
В 3-му класі "російська граматика, латинська граматика, географія, початок історії загальної, німецька мова, малювання.”
В 4-му класі (2 роки навчання) "синтаксис російської мови з розбором, латинська граматика з розбором прикладів, історія загальна і російська, алгебра, геометрія, російська і загальна географія, загальні основи механіки, фізики и природничої історії, німецька граматика и малювання.”
Учні в основному читали і переказували зміст тексту, або зазубрювали напам‘ять. В бібліотеці в1808 р. було всього 625 томів книг. Перед Новим роком проводились екзамени в присутності учителів інших класів.
Вчитель брав листочки паперу, писав прізвище учня, згортав у трубочку і так переписував усіх. А питання були записані всі по порядку. Перемішавши всі трубочки, він брав будь-яку, називав прізвище учня, і той відповідав на чергові питання. Перед Петровим днем (на початку липня) проводились " відкриті” або публічні екзамени, на які запрошувались вчителі, рідні, почесні гості. Навчання в училищі було безкоштовне.
Всі 35 років педагогічної діяльності І.І.Халанський турбувався про розвиток училища, і воно було одним із кращих.
В 1802 р. було створено міністерство народної освіти, вся Російська імперія була розділена на 6 учбових округів: Петербурзький, Московський, Дерптський, Віленський, Казанський і Харківський. В 1804 році було видано „Статут навчальних закладів, підвідомчих університетам”. В губерніях відкривались гімназії, в повітових містах- повітові училища, а в округах- університети з училищими комітетами. Так Чернігівська губернія з усіма училищами увійшла до складу Харківського учбового округу. Так як Новгород – Сіверський з 1796 року став повітовим містом, то постало питання про ліквідацію головного народного училища. Його доля в значній мірі залежала від головного візитера Харківського університету І. Ф. Тимковського, який на засіданні учених університету в присутності міністра освіти П. В. Завадовського доповів про добрий учбовий стан училища. Міністр також відвідав училище, побував на заняттях, провів іспити учням і підготував звіт на ім’я імператора: ”Під час перебування мого в Новгород-Сіверському знайшов я тамтешнє народне училище в найкращому, як бажати можна, стані... Ці причини спонукають мене клопотатися про висачайше благовоління, щоб залишити училище в теперішньому становищі, не переводячи його в нижчу ступінь повітового училища...” і запропонував нагородити директора грошовою премією 3 000 карбованців. На звіт послідувала резолюція 16 грудня 1805 році: " Быть по сему, а сие училище обратить в гимназию ".
Гімназія
В 1807 році вийшло разпорядження Харківського університету директору училища І. І. Халанському відкрити повітове училище і два класи гімназії. Для відкриття гімназії 14 червня 1808 році в Новгород – Сіверський приїхав професор Харківського університету Ілля Федорович Тимковський. Він провів екзамени з усіх предметів, після чого на педраді 27 червня оголосив, що із 154 учнів відібрано для першого класу гімназії 29, для 2 –го 27, для першого класу повітового училища – 32, для другого – 26, решта – 40 учнів склали підготовчий клас.
29 червня о 8 годині в училищному залі були зібрані усі учні і чиновники. Професор зачитав статті нового статуту про мету утворення гімназії. Потім урочиста процесія під дзвони рушила в місцевий Спасо-Преображенський монастир. Попереду йшли цехи з своїми значками, за ними учні по класах у супроводі учителів і директора, за ними численна публіка. В головних дверях великого храму церемонія була зустрінута всім міським духовенством на чолі з архімандритом Ієронімом. По закінченні молебну всі повернулися до училища, де І.Ф. Тимковський оголосив про відкриття гімназії. Харківський університет ухвалив приймати до неї учнів за результатами екзаменів, розсаджувати за успішністю, призначати аудиторів, які підтягували б слабких, водили всіх до церкви, за провину карали однаково рівномірно. Університет визначив і покарання в гімназії : догана учителя, стояння біля порогу, позбавлення місця в ряду старшинства за успіхами, догана директора, сидіння за задній лавці до виправлення, повідомлення рідних
про порушення, друге повідомлення від директора, оголошення імені несумлінного учня по всіх класах, переведення в нижчий клас, повідомлення рідних про виключення, якщо не виправляється, – виключення з гімназії.
Гімназія за статутом 1804 р. повинна була готувати юнацтво до вступу в університет. В першому класі вивчали: алгебру, геометрію, плоску тригонометрію (6 годин на тиждень) стародавню історію з географією, міфологію старовинних часів (6 год.), французьку мову ( 4 год.), німецьку ( 4 год.), латинську ( 6 год.) логіку, загальну граматику (4 год.) малювання (2 год.).
В 2-му класі: прикладна математика і фізика (6 год.), загальна історія з географією, російська історія і російська географія (6 год.), психологія і моральна філософія (4 год.), латинська мова (6 год.), німецька (4 год.), французька (4 год.) і малювання (2 год.).
В 3-му класі: математика і фізика (6 год.), загальна статистика (4 год.), естетика і риторика (4 год.), природнича історія (4 год.), латинська мова (4 год.), німецька (4 год.), французька (4 год.), малювання (2 год.).
В 4-му класі: статистика російської держави (2 год.), право природниче і народне (4 год.), політична економія (4 год.), природнича історія (4 год.), технологія (4 год.), комерція (4 год.), німецька мова (4 год.), французька (4 год.) і малювання (2 год.).
Був і припис учителям математики, природничої історії і технології з учнями, які найкраще вчаться, ходити на екскурсії для ознайомлення з млинами, гідромашинами, для збирання трав, каменів і різних порід землі.
Директор гімназії І. І. Халанський робив все для покращення навчання: встановив зв’язок з губернатором, з будівничою експедицією і міською думою з приводу ремонту гімназичної будови і отримав 1500 карбованців асигнувань, виписав книги і посібники, наймав прислугу, закупав меблі. Директор велику увагу приділяв гімназичній бібліотеці, яка в 1812 році налічувала 1098 томів. На його прохання вислали книги училищний комітет, Харківський університет, їх дарували прогресивні представники громадськості. І.І.Халанський звернувся до поета Гаврила Романовича Державіна в 1813 році з проханням надіслати для гімназії усі його твори і отримав позитивну відповідь.”
В 1811 році Харківський університет дав розпорядження директору І.І.Халанському скласти список книг в такій кількості, щоб гімназія не потребувала їх хоча б два роки. І книги були вислані за замовленням з Петербурга на 1746 крб. в 1812 році, але під час французької навали були загублені в дорозі.
У 1816 році гімназію відвідав державний канцлер Микола Петрович Румянцев і запропонував комусь з учителів написати історію Новгород-Сіверського князівства. Коли дізнався, що в бібліотеці немає необхідної літератури, він обіцяв їх надіслати. Невдовзі надійшло немало цінних книг: "История государства Российского”, "Никонова летопись”, "Собрание государственных грамот и договоров” та інші.
В гімназію надійшло навіть 36 книг з кабінету імператора.
В перший період існування чотирьох класної гімназії було багато проблем. Значні нововведення відбулися в 1816 році, коли посаду міністра духовних справ і освіти зайняв князь Олександр Миколайович Голіцин. Він спробував ввести міцне релігійне начало в усю систему виховання. Із гімназичного курсу були виключені : технологія, трудові науки, загальна граматика, психологія, право природниче і народне, політична економія. Була запроваджена плата за навчання.
Крім того, приміщення гімназії було старе й тісне, в деяких класах учням доводилося стояти за партами. Як писав К.Д.Ушинський, воно ”скоріше нагадувало парову винокурню, ніж храм науки”.
Та навчально-виховна робота завдяки турботам директора була взірцевою.Попечитель учбового округу Є.В.Корнєєв писав у 1823 році, що з усіх оглянутих ним закладів Харківського округу Новгород-Сіверська гімназія по навчальній частині займає перше місце.
5 березня 1825р. на 80-му році життя помер І.І.Халанський. Тимчасово обов’язки директора виконував учитель Левицький. А вже в серпні1825року директором Новгород-Сіверської гімназії був призначений Ілля Федорович Тимковський.
В 1828 році було розроблено міністерством освіти новий статут гімназій і училищ. Згідно з ним Новгород – Сіверська гімназія в 1833 році перетворилась з чотирьох класної у семи класну. Навчальний рік починався 1 серпня. До цієї дати батькам треба було подати прохання на ім`я директора гімназії, додавши метричне свідоцтво про народження та свідоцтво про звання або послужний список батька. В гімназію приймались діти не молодше 10 років. Вступаючий до гімназії повинен був до цього навчатися в якому- небудь повітовому училищі і надати відповідні документи про успіхи у навчанні та поведінку. Якщо дитина не вчилась, то їй при вступі до гімназії влаштовували іспити. З 1833 року гімназія ввійшла до тільки створеного Київського учбового округу.
Тоді ж було введено форму для гімназистів (синій сюртук з плисовим комірцем і синій кашкет), а в 1835 році її змінили (темно-синій сюртук із червоним коміром, такий же кашкет і сіре пальто).
Були введені нові правила перевідних і випускних екзаменів. Іспити на атестат проводились у присутності запрошеної публіки, усіх членів педради. Перевідні іспити проводились комісією у складі директора, інспектора, викладача і двох асистентів за заздалегідь підготовленими програмою і білетами. Кожен учитель ставив оцінки, а потів складався загальний екзаменаційний протокол, до якого вносилися оцінки окремо за відповідь і за поведінку.
Знання оцінювалися за особливою системою балів, для кожного предмета була своя найвища оцінка (наприклад, з російської мови в перших трьох класах – 10 балів, в наступних трьох – 9, а в сьомому – 7). У 1835 році ввели п’ятибальну систему і учнів за відмінні успіхи почали нагороджувати медалями. Практикувалося переведення через клас, випуск після шостого класу. Екзамени проводились після канікул, а з 1844 року і перевідні, і вступні – у травні.
Директор гімназії І.Ф.Тимковський дуже дбав про поведінку та успіхи учнів. "У часи Іллі Федоровича Тимковського вихованці гімназії відзначались на екзаменах у всіх університетах. Між нами жила, ми й самі не знали чому, якась благоговійна повага до науки і до тих небагатьох учителів і навіть товаришів, які ревно нею займалися” – згадував К.Д.Ушинський. В 1837 р. з 320 учнів "хороші” успіхи мали 157, "посередні”- 69, похвальними листами нагороджені 20.
Для нагляду за поведінкою і заняттями директор призначав учнів з двох старших класів, склав особливі правила купання в Десні і вимагав неухильного дотримання їх. За цими правилами ті, хто хотів купатися, повинні були у певний
час являтися в гімназію. Під наглядом чергового учителя і двох-трьох старшокласників вони вирушали на річку у визначене місце. В 1827 році в гімназії з`явилась посада лікаря з платнею в 500 крб. на рік (як і в директора гімназії). Крім того були організовані не передбачені програмою заняття з музики і танців за окрему додаткову плату (50 крб. на рік). У 1838 році стан здоров’я І.Ф.Тимковського погіршився і він змушений був піти у відставку. Директором гімназії в 1838 році став Андрій Тимофійович Батаровський, а попечителем округу став Сергій Іванович Давидов. Вони робили спробу підняти успішність і авторитет школи, яка з кожним роком збільшувала число учнів:
1833 – 126;
1834 – 288;
1835 – 325;
1838 – 430.
Будівля була тісною і старою. Ще І.І.Халанський розгортав діяльність по збору коштів для будівництва нового приміщення. Зібрали тільки 7000 крб. А в 1839 році було асигновано 143204 крб. для будівництва.
Будівля була закладена 8 травня 1841 року і закінчена 1 вересня 1843 року, а о 9 годині ранку 30 серпня 1844 року попечитель Ладомирський, директор, всі чиновники і вихователі гімназії після літургії і молебня в соборі місцевого монастиря відправились в супроводі численної публіки в нове приміщення. В головному залі освятили воду, розвели учнів по класах, де перед ними виступив священник, дав настанови і поради, покропив водою. Потім знову зібралися всі в залі, де виступили вчителі гімназії з промовами. А о другій годині попечитель Ладомирський запросив гостей на святковий обід. Ввечері свято продовжилось розкішною ілюмінацією приміщення гімназії і Тріумфальних воріт.
В новому приміщенні по-новому поставили питання про поліпшення навчання і виховання. Для заохочення учнів у кожному класі були поставлені парти особливого кольору: одна для відмінників і друга - для старанних. Їм дозволялося носити на мундирі золоті нашивки, їхні імена друкувалися в губернських відомостях і сповіщались попечителю, який виносив їм подяки. Вони мали окремі місця в церкві, за столом.
В цей час були введені білети для проведення екзаменів, а в інструкції говорилось про те, що можна задавати питання по всьому курсу. Це викликало більш серйозне ставлення до навчання і підняло рівень успішності.
Як тільки гімназія перемістилась в нову будівлю, старе приміщення з вулиці Губернської було перенесене в інше місце і перебудоване на квартири вихованців, де помістилися 45 гімназистів .Сталося це в 1849 році. За утримання гімназиста була призначена плата в розмірі 50 карбованців.
За радянських часів
В 1918 році у відповідності до „Декларації про єдину трудову школу”, виданою радянською владою, була ліквідована різнотипність загальноосвітніх шкіл, яка існувала до революції. В приміщенні колишньої гімназії була відкрита трудова дев’ятирічка (І – V і VІ – ІХ класи)
Перша Всеросійська партійна нарада по народній освіті 31 грудня 1920 – 4 січня 1921 року визнала необхідним встановити замість дев’ятирічної школи семирічну з двома концентрами: І – 4 роки, ІІ – 3 роки. 1 – 4 класи вчились у приміщенні школи № 1, а 5 – 7 класи в приміщенні колишньої гімназії. Директором школи був Кононенко Олександр Олександрович, а вчителями в основному колишні вчителі гімназії. Навчання в трудовій семирічці було платним. Плата вносилась зерном. Поряд з школою, на місці теперішньої їдальні, була будівля, де жили вчителі і директор. На місці теперішнього спортзалу була велика веранда. Заняття в школі починалися о 9 годині ранку. А щоб учні не запізнювалися на уроки (бо багато сімей не мало годинників), то о 8.30 лунали звуки дзвону, які були чутні в усіх кінцях міста. Дзвін висів з правого боку будівлі школи під дахом, а вниз від нього йшов мотузок. В 1922 р. в школі було організовано перший у місті піонерський загін з дітей незаможників. Спочатку піонери називались "юні спартаківці” , потім " юні ленінці ", а пізніше "юні піонери – ленінці”. Вся робота піонерського загону проходила в клубі, який знаходився в кінці подвір’я школи на вулиці Леніна ,під керівництвом комсомольських активістів (комсомольська організація в Новгороді – Сіверському була створена 1 липня 1920 року і її очолила Тетяна Брауде)
В 1931р. з Могилева – Подільського в Новгород – Сіверський було переведено педагогічний технікум, який почав роботу в приміщенні школи. В1935р. рішенням Міністерства освіти було об’єднано Ніжинський педтехнікум з українською мовою навчання і Новгород – Сіверський педтехнікум з російською мовою навчання в один Новгород – Сіверський педтехнікум, директором якого став директор Ніжинського технікуму Чекуленко Іван Артемович. Для студентів і викладачів було підготовлено житло в різних місцях: по вул. К.Маркса (тепер – приміщення міліції), будинок біля міського готелю, три будинки біля Успенського собору (в двох із них тепер розташована школа І – ІІ ступеня), 2 двоповерхових будинки біля Тріумфальної арки, двоповерховий будинок на території технікуму. В приміщенні нинішньої аптеки тоді знаходилась їдальня для студентів. В педтехнікумі було 2 відділи – російський та український. В 1936р. технікум було реорганізовано в педагогічне училище і йому було присвоєно ім’я К.Д.Ушинського. В 1941р. у зв’язку з початком Великої Вітчизняної війни довелося звільнити приміщення навчального корпусу для госпіталю. Екзамени проводились спочатку в приміщенні будинку відпочинку, а потім в приміщеннях студентських гуртожитків біля церкви. З наближенням ворога педучилище евакуювалося з міста і повернулося в 1944 р. після звільнення Н – Сіверського від фашистських загарбників. Спочатку заняття проводились в приміщенні медучилища в другу зміну. Училище готувало учителів початкових класів. Кожного року випускалось 60 – 70 чоловік.
В 1951 році педучилище було реорганізовано в педучилище фізичного виховання.
В 1956 році училище було закрито. Частина студентів була переведена до Макіївського педучилища, а частина (хто мав середню освіту) – до Вінницького педінституту.
Школа-інтернат
В приміщенні колишнього педучилища розмістилась школа - інтернат, що розпочала свою роботу 10 вересня 1956 року. Першим директором був Білодід Євген Якович – людина вольова, ерудована і трохи сувора. Він пропрацював рік і був призначений завідуючим Чернігівським обласним відділом освіти, а в 1961 році він знову повернувся, щоб вдруге очолити школу. В школі було близько трьохсот вихованців з першого по восьмий клас. Навчання проводилося українською мовою. Жили учні в приміщенні по вул. Б. Майстренка (де зараз майстерня), в учбовому корпусі (де музей, 2 математичні кабінети, хімічний кабінет). Решту кімнат займали класи. Їдальня і майстерня стояли окремо. Своєї лазні не було і доводилось водити учнів у міську. Спортивного залу теж не було і уроки фізкультури проходили в коридорі та в одному з класів (де бібліотека, і де 2 українських і комп’ютерний клас).
Держава дуже дбала про вихованців. Було виділено велику суму грошей на будівництво. З початку 1958 року вчителі, вихователі, учні з великим завзяттям взялись за будівництво. Доводилось розвантажувати цеглу, привезену з Чернігова, вдень і вночі. Ледарів не було. Кожен клас хотів відзначитися. До 1961 року було споруджено будівлі лазні і пральні, гуртожитку № 2 (на місці колишнього автопідприємства). Також у шестидесяті роки було збудовано приміщення спортзалу, перехід до їдальні, багато приміщень на підсобному господарстві. Це були роки найбільш напруженої праці, коли для розширення матеріальної бази школи – інтернату було збудовано найбільше за всі роки її існування.
Постановою Ради Міністрів УРСР від 1 березня 1974 року школі – інтернату було присвоєно ім`я К. Д. Ушинського. В 1962 році в школі було створено історико – педагогічний музей, учні займались пошуковою роботою. Крім того в школі було велике підсобне господарство, де налічувалось 25 корів, 56 вуликів, 3000 кролів. За ними теж доглядали діти. У семидесятих – восьмидесятих роках учні займалися продуктивною працею: шили мішки, робили тарні ящики, точили коклюшки, перемотували двигуни. Так, за 1989 – 1990 роки було отримано біля 90 тисяч крб. чистого прибутку.
Але не забували і про навчання. В школі працювали духовий оркестр, драмгурток, хор та інші форми позакласної роботи. Від часу заснування школи – інтернату путівку у життя отримали більше 2500 учнів, з них 84 медалісти.
Педколектив школи налічує 59 працівників. Серед них 1 – заслужений учитель України, 4 вчителі – методисти, 1 вихователь – методист, 8 вчителів мають звання "старший учитель”, вищу категорію має 20 працівників. Школа має власну бібліотеку з фондом 52200 екземплярів. До послуг учням 18 навчальних кабінетів, спортзал, 2 майстерні, кабінет обслуговуючої праці, ігрова кімната, актовий зал на 300 місць, їдальня на 360 місць, гуртожитки на 270 ліжок, медпункт, пункт по ремонту взуття, лазня, складські приміщення, комп’ютерний клас, обладнано клас для підготовки водіїв автомобілів.
Директори школи – інтернату
Білодід Євген Якович
(1956 – 1957, 1961 – 1972)
Михайленко Василь Юхимович
(1957 – 1961)
Зеленський Михайло Никифорович
(1972 – 1974)
Тимошенко Євген Володимирович
(1974 – 1977)
Горбач Георгій Степанович
(1977 – 1986)
Балабко Володимир Михайлович
(1986 – 1995)
Кривець Олександр Іванович
(1995 – 1999)
Якименко Віра Миколаївна
(1999 – 2000)
Добарський Олександр Вікторович
(2000 - 2008)
Пшеничний Олександр Миколайович
(з 2008 року)
Та славу навчальному закладу створюють не тільки керівники, але і його вихованці, які стали знаменитими. В стінах школи незримо присутні:
Ушинський К. Д. – засновник вітчизняної педагогіки;
Максимович М. О. – відомий учений, перший ректор Київського університету;
Куліш П. О. – письменник, член Кирило – Мефодіївського товариства;
Чалий М. К. – перший біограф Т. Г. Шевченка;
Кибальчич М. І. – народоволець, винахідник ракетного апарату;
Самоквасов Д. Я. – видатний вітчизняний археолог;
Михайлов О. Д. - народоволець;
Тур О. Ф. – академік АМН СРСР;
Носач О. Ю. – доктор фізико – математичних наук;
Хлус В. І. – майстер спорту міжнародного класу;
Мазур О. Г. – директор Санкт – Петербурзького Монетного двору;
Волощук К. О. – кандидат хімічних наук.